Вишивала мати синові сорочку, Хрестики шовкові струнились в рядочки. У шиття вплітала обереги долі, Золоте колосся на лляному полі. Та часи буремні підкрадались тихо, Принесли на землю українську лихо. Зі сорочки зерня проросло у душу, - На війну іду я. Вибач, мамо, мушу. Дні розфарбувались в камуфляжні гами, Довгі, як молитва на вустах у мами. Тулиться до шибки весняна калина, Всенька Україна за плечима сина. З вірою у Бога лихо ми здолаєм, Переможні дзвони розіллються краєм, Українське сонце вийде на світанку, Син вдягне на свято рідну вишиванку. (Марія Гаврилюк) https://youtu.be/qwHC86_uCUY

Posted by Andriy Podolskyy at 2024-05-17 13:32:35 UTC