Хворію тихо, начебто росту, неначе пір'я гостро проростає крізь шкіру незадублену мою та рве її майбутніми крилами. І неміч сил і рот сухий пече словами, що й казати буде лячно. І тільки біль підтримує, лише його ховаю від людей обачно — бо йде життя, ламає сухостій, підлітків виганяє з поля рано, вони злетять, щоб на крилах нести на всі чотири сторони потраву того життя, але воно зійде полями, що порушені війною, та відлетілих не замінить вже, не відвікує сказане з любов’ю. 02.09.2025

Posted by subrodolena at 2025-09-02 07:03:57 UTC