Доля А тепер вона ладно поводить плечем, та торкає колиску невмiло, день поснув немовлям пiд вечiрнiм дощем та її невибагливим спiвом. Вона знає мелодiю з давних давен, бо сама її десь-колись ткала простиралом для всесвiту, бо навзаєм вiн народжував свiтло з темряви. Скiльки буде кохання у цiм дитиня помiж нею та часом несталим - тож спiває й музика летить навмання щоб те завтра раптово настало. 31.03.2025

Posted by subrodolena at 2025-08-01 20:18:08 UTC